Спочатку воно маленьке. Літера стає звуком. Звук стає словом. Слово стає дверима. Невдовзі дитина розуміє, що знаки на сторінці можуть переносити голоси крізь час, океани та покоління.
І раптом світ стає більшим, ніж кімната, у якій вона сидить.
Через читання дитина відкриває, що допитливість не має стін. Книга може перенести її в давні міста, далекі галактики й до думок людей, які жили століття тому. Вона дізнається, що знання не заховане лише для сильних світу цього. Воно терпляче чекає на кожного, хто готовий відкрити сторінку.
Через письмо дитина дізнається, що її думки важливі. Її запитання важливі. Її мрії важливі. Слова дозволяють їй формувати ідеї, ділитися історіями, кидати виклик несправедливості, втішати інших і уявляти кращі майбутні світи.
Дитина, яка читає, може навчити себе будь-чого. Дитина, яка пише, може розповісти світові, ким вона є.
А коли мільйони дітей здобувають цю свободу, відбувається щось іще більше. Суспільства стають уважнішими до думки. Спільноти стають людянішими. Ідеї рухаються швидше за страх. Знання йде далі, ніж неуцтво.
Кожна дитина, яка вчиться читати, несе в собі можливість відкриття. Кожна дитина, яка вчиться писати, несе в собі можливість змін.
У бібліотеці вже сьогодні може сидіти майбутня науковиця, яка вилікує хвороби, поет, який допоможе нам менше почуватися самотніми, лідер, що поведе людей до миру, учителька, яка запалить тисячі інших умів.
Але жодне з цих майбутніх не починається з влади чи багатства. Вони починаються з дитини, сторінки й тієї миті, коли символи оживають.